Село Старий Мізунь лежить у долині річки Мізунки за 9 км від районного центру і майже впритул підступає до річки Свіча на сході, за якою починається селище Вигода.

За переказами село було засноване ще до Київської Русі як залога від нападу кочівників і звалося Старе Село. Пізніше сюди був присланий посадник князя Володимира Великого на прізвище Мізинь і село стало називатися Старе село Мізиня.

У мальовничому передгір’ї Карпат розкинулось село Старий Мізунь. В історичних документах село під такою назвою згадується вперше в 1578 році, а в королівській грамоті – від 20 березня 1619 року читаємо: «Сигізмунд ІІІ надає право сільським війтам, які будуть призначені замість Івана Вишка, Антраша, Грика і Петра володіти общинними землями в селі Старий Мізунь, Пшеничник,  Дзинкова Воля Долинського староства, які належать нинішньому старості знатному Георгію Браницькому, а раніше знатному Прокопію Андиковичу і подає їм у володіння луки в лісі, що називаються Затулище, корчму в  старому селі Мізуні, а також млин і корчму в с. Дзинкова Воля…»

Як бачимо, що цей документ проливає світло на те, що село існувало віддавна, що війти були українського походження, що вони підпорядковувалися не шляхті, а королю і були боярами. Один із них Іван Вишко, який, очевидно, перейшов у глиб лісового масиву, започаткував село Вишків, про яке згадується в 1640 році.

Однак вчені дослідники твердять, що село Старий Мізунь, як населений пункт, своїм корінням сягає в сиву давнину.

Із досліджень місцевого краєзнавця Михайла Крупчина ми дізналися, що поселення існувало спочатку як військова залога від кочівників, а потім переросло в село. Про його древні часи свідчать археологічні знахідки: кам’яні кресала і кам’яні пригрузи до риболовських сіток в урочищі Сопотей.

В ті далекі часи ріка Свіча розділяла оселі племені від кочових. Тому і вимушена була бути військова залога. Про це в своїх працях писали кілька українських дослідників: Кирило Устинович, Євген Кухарський, а також кілька польських дослідників.

До 981 року Мізунь мав назву Старе Село, яке входило до складу Великої Моравської держави.

У 863 році в селі було офіційно впроваджено християнство від Кирила і Мефодія. А в 981 році князь Володимир Великий іде походом на Моравію, на ляхів та угрів. Велика Моравська держава збройного опору не чинила. В тому ж році, для підсилення кордонів краю, князь пересиляє сюди військових дружинників і ставить у Старому Селі свого посадника – наймолодшого сина Чернігівського воєводи – Мізинця і віддає йому у власність село. З того часу село носить назву Старе Село Мізинця, Старий Мізинь, Мізунь Старий.

Мізинь – перша  історична визначна постать нашого села. Він організовує залогу на пограниччі угрів, щоб ті не йшли навалою на наш край.

В 1241 році, при наступі монголо-татар, Мізинь тримає натиск більше місяця, поступово покидаючи одне укріплення за другим. Село було знищене вщент. В тому ж році засновується Кропивник мізинцями, котрим вдалося врятуватися.

В 1254-1256 роках Данило Галицький проводить переселення в Галичину людей з Чернігівщини. Поселяються вони і в селі Мізинця, відбудовують господарство, фортифікаційні споруди.

Внаслідок окупації Галичини Польщею княжі землі попадають під владу польських королів, поступово впроваджується панщина. В 1654 році під час визвольної війни Мізунь повністю знищується поляками. Ті селяни, корі уціліли, були позбавлені права проживання в ньому або права на свої маєтки.

Село багате своїми культурними традиціями і видатними людьми. Уже в 1914 році тут була чотирикласова українська школа. В селі є  церква Возвиження Чесного Хреста, яку збудовано в 1886 році.

У серпні 1941 року біля колишньої лісничівки була насипана символічна могила «Борцям за волю України», яку в 1946 році більшовики знищили. У 1990 році громада відновила  цю пам’ятку. Відновлено також пам’ятний знак    на честь  скасування кріпосного права в 1848 році.

У 1967 році в селі встановлено обеліск загиблим воїнам у роки Другої світової війни.